Жовтий мустанг або про запланованість співпадінь.

Сьогодні сидів в одному цікавому закладі. Балакав з друзями, пив пиво із сосисками. Ну і за сусідній столик незабаром сіла компанія пациків - десь років по 20. Невзрачні зовсім такі. Правдв один мав блютусні вільні руки. У вусі. І коли я витяг свій палм, він увесь час на нього втикав. Конечно, погляд на собі чи своїх речах я, як і всякий нормальний пацик, який виріс на Любінській, відчуваю, Навіть задом (тобиш спиною) А він втикав прямо, відкрито і відверто. Ну неподобалося мені то. Подумалося, що заздрить. Тоже хоче і всьо таке. Думав навіть підійти і ввічливо попросити не втикати чи пересісти. Але потім він десь відійшов. А виходили ми майже разом.
І що б ви подумали? Ага, правильно! Він сів у спортивний жовтий мустанг. 4 літровий вроді. Ну і з гуркотои полетів.
Проте, найцікавіше, любі дописувачі нашої редакції, попереду. Коли я непоспішаючи добрався домів на пижмі, той мустанг стояв якраз напроти мого під’їзду. От такий збіг-цікавинка