Про шось людське
Life is a miracle, но нє???
Він помирав, не було жадної надії на порятунок. Проте його кохана Любов ніяк не вірила у це, тому, з останніх зусиль, заледве стримуючи сльози, телєфонила до Віри. Так, давня подруга Віра - ось хто знав, як мо’ зарадити біді. Вона була сильно загартована духом, завжди вірила, що нема неможливого. І свято дотримувалася тих принципів навіть у часі зневіри. Віруся швидко зметикувала, шо найкраще зарадити Любові зможе Надія, та саме жила на вулиці Шпитальній і працювала в шпиталю. Надійка, яка саме сьогодні була на чергуванні у бригаді наглої фінансової помочі. Ще один телєфонний дзвоник, і Надія вже за кілько хвиль поруч банкрута робила йому фінансові ін’єкції, нашпиговувала кредитами, переливала нові рахунки та робила інші, нікому доста невідомі, операції-махінації фінансово-оздоровчого характеру.
І о диво! Вже через три банківські дні хворий здійнявся на ноги. Він швидко одужував. Потроху провадив зустрічі із кредиторами-дебіторами, податковими спекторами, митниками. Повертав ПДВ, виходив на ринок IPO, і вже незабаром сам почав інвестувати.
Ружні операції провадив наш колишній хворий, і певно жи не завше вони були доста чесні. А як же ж по гиншому провадити бізнесову-гендлярську діяльність в такій підступно-хабарницькій країні! Летіли роки, росло пузо, поверхи хати, банківський рахунок і кількість сивого волосся. Любов давно минулася і навіть не спіменалася, Віра при таких грошах і звязках втратила для нього всякий сенс, а Надія була і взагалі зайвою. Все навколо і так було надійно куплено. Із довічною гарантією від виробника.
Проте, як не дивно, одного звичайнісінького сірого будня він все таки помер. Просто таки у свому ліжку, збираючися до офісу. Щось боляче вкололо зліва у грудях, він присів на ліжко, далі ще одна пляма болю у грудях, і він впав ниць на бік, схопивши ковдру, перевернувшись і наполовину накрившись нею. Так, ніби вона могла його від чорось порятувати.
На ранок наступного дня так го і найшла покоївка. Стиснувши у руці ковдру над собою, він криво посміхався. Тілько й було видно, шо ту криву посмішку, і сині спортивні сподні на вже посинілих ногах. За своє життє він так і не бачив, як квітне сад весною, як заходить сонце над рікою вліті, як осінь малює багряну вишиванку і як пахне морозяний ранок у Карпатах взимі.
Так і минулося. І ніхто нігде вже не пригадує, як звали того богача, чи як йменувалася го корпорація. Бо він нігде нікому не поміг, не провадив спонсорської діяльності, був скупий і навіть не лишив по собі спадкоємця. Так і пішло те добро у казну, де його розібрали такі ж як він…
То хіба в грошах щестє, но нє?
9:16 // 17 Кві. 2006
Гарно.І сумно, бо таки правдиво.
Як дівчина практична, скажу, всьо має бути в міру, бо що забагато то нездрово..От так от..
10:10 // 17 Кві. 2006
То твій витвір?
10:30 // 17 Кві. 2006
Я теж це хотіла запитати
Та мені здається не в грошах суть то, а у характері людини. Можна бути бідним і так само нещасливим.
11:46 // 17 Кві. 2006
угу. моє.
11:47 // 17 Кві. 2006
угу. моє.
Так, але не в характері. Можна мати противний, і бути щасливим.
11:50 // 17 Кві. 2006
Егеж
Всі знають, що переважно Любов буває нещаслива.
12:17 // 17 Кві. 2006
файно… понеділково… а щастя таки у дрібницях…
12:27 // 17 Кві. 2006
Таки так. В багатьох маленьких моментах.
12:44 // 17 Кві. 2006
Навіть грошей
?
13:16 // 17 Кві. 2006
Хе-хе, а як знайти ту міру грошей? Ну що не грошах щастя, тут все зрозуміло, але от коли зовсім пусто в кишенях то це аж ніяк щастю не сприяє…
В міру -це так, на совість хіба що…
13:27 // 17 Кві. 2006
ох, друже, якось небеспечно романтично ти починаєш тиждень)))
а що ж буде в п*ятницю?
13:36 // 17 Кві. 2006
Ну совість - це єдиний дефіцит в нашій країні. Її мабуть також можна купити
13:37 // 17 Кві. 2006
Ну, страсна п’ятниця романтичною переважно не буває. Але навіть якщо так, то труднощів я не боюся
13:52 // 17 Кві. 2006
кльова музичка… ))
14:27 // 17 Кві. 2006
Угу. Фсьо тут хфілософське. От я гадаю, що вічність і мить - синоніми.
14:32 // 17 Кві. 2006
))))))))))
Скоро зможемо відкрити фільозовські курси із дипльомом державного і світового зразка
14:35 // 17 Кві. 2006
Ага. Поки писав пост - фтикав, десь годинку круутилася
14:40 // 17 Кві. 2006
Аякже. Фірма солідна. Во стіл, во табуретка!
14:43 // 17 Кві. 2006
Змайструю. Якраз шоб нозі підкладати!
16:09 // 17 Кві. 2006
Тоже варіант. Але не глямурний. Якшо серйозна контора, то тре спеціятельну тумбочку від кутюр
Знаєш, як там один класик казав - “У людини повинно бути прекрасне все: Одяг, обличчя, очі, душа”. Думаю ноги і тумбучка не виключення )))
19:32 // 17 Кві. 2006
знаю-знаю: льогкій путь - нє ваш путь!))
19:38 // 17 Кві. 2006
Угу. А то якщо все легко, то переважно виходить не так, як хочеш.
19:51 // 17 Кві. 2006
ну, не знаю… не можу з тобою повністю погодитися. інколи виходить і легко і так як тре.
але точно не у мене і не сьогодні!)))
21:22 // 17 Кві. 2006
(Хфілософським голосом із знанням справи)
Ну буває, буває. Але все так не буде.
13:05 // 18 Кві. 2006
знаю-знаю:
всьо буде харашо!))