Піонерзона

   Оце був у Брюховичах - враження двоякі: з одного боку гарна погода, осінь, ліс, хороші друзі, одним словом чудово провів час і отримав купу позитиву та масу задоволення. Але: Озеро мабуть прихватизували, бо довкола симпатичний двометровий паркан і жодної душі
всередині (може це тепер платний пляж і просто не сезон?). Навколо тіснятся один до одного скромні, завуальовані фешенебельні бази відпочинку та хатинки теж скромних високопосадових курупціонерів і інших чесних добродіїв із незмінними симпатичними двометровими парканми. А хочется на природу, до лісу. Довелося лізти через чиюсь чергову, знову скромну ділянку, яка ще перебувала у стадії будівнитва і (о диво!!!) не була огороджена. Нарешті ліс і (о диво #2!!!)
там купа людей - кричать маленькі діть, гавкають собаки, з авт гучно лунає якась попса. Така собі монголо-татарська навала дуристів, які “культурна атдихают” - себто купа сміття, пляшки, навколо галас.
   Ще один аспект - це славнозвісні Брюховицькі чебуреки - старезна брудна харчевня доби радянського постіндустріалізму (по віку заснування видається, що засновником її основного статутного капіталу був тов. Хрущов, - батько разповідав про функціонування оної в його студентські роки, і вже тоді
вона була не нова), з такими ж типовими продавцями (за менталітетом і виглядом) і доооовжелезною чергою за черебяками (ми відстояли годину-десять). Крім того, із сервісних послуг пропонується умивальник на вулиці без мила і паперу/сушки. Видається, що це єдине Брюховицьке місце, якого не торкнувся технічний прогрес. Можливо, це й на добре - для історії. Крім того, і чебуреки були не з останніх.