Історія нумер 3. Про переваги комунізму у галузі освіти.

Типу дісклеймер (чи як там його):

Всі персонажі включно із головними героями та котом (якби він там приймав участь) є реальними, сюжет справжній. Неповірю тим, хто казатиме, що насправді такого не було, не є і бути не може.

Як все було:

Недавяча гуляв (знаю, знаю, задрав вже усіх із своїми прогулянками. Коротше був тверезий). Не пригадую, в який день то було, але це не важливо. Бо сторі не про те. Вона про неосвідченість відповідальних працівників відділу віз та реєстрацій. Ну так от - у мого дідуся (вічна йому пам’ять) є сестра. В неї була старша сестра (яка померла у сорокових роках) та чоловік (який помер у дев’яностих). І було так, що той чоловік спершу мав за жону оцю старшу (вже покійну) сестру, а по її смерті (маючи на руках восьмирічну дівчинку і восьмимісячного хлопця) побрався із тією молодшою сестрою. І також мав від неї дівчинку та хлопця. А тепер увага! - ключовий момент - всі четверо дітей мають різні прізвища і до сьогодні. Річ у тім, що прізвище батька було хранцузьке - Тімо, він потомок солдата Наполеона (їх осіло декілька після походів на поч. 1800-х років під Львовом) і нашої красуні. Отож, п’яні пролетарські пики працівників відповідних установ ЦК, ПК, СР, етс, які, звісно не володіли іноземними мовами (та і своєю без рускаго мата мабуть теж) записали дітей на власний розсуд: Тимун, Тимон, Тімон та Тимо. Чому ніхто спочатку не розібрався у ситуації, не знаю. Не ті часи були, мабуть. І от зараз довести, що вони рідня - тєжко. (А чи я гуляв, чи ні в той день, і як саме , не пригадую. Бо давно це було.)

Мораль:

Хотітє двуязичія - х@й вам! Знаємо, бачили, спасибі, досить.

з.і. N/A