Сліпота

Моя любов, розсіяна туманом, в якому я Тебе не бачила.
Моя свідомість виплетена маревом, в якій Тебе я називала татом…

Кожен будній день блискавично минав, не залишаючи за собою ані сліду пам’яті, окрім того тепла, що навіювали мені надії на наступний ранок. Я поверталась додому зі школи, з університету, сподіваючись знайти в його очах рідну людину. Я намагалась побачити в його погляді щасливу мить! Я… насправді ніколи не дивилась йому у вічі…
Діти звикли сприймати, як належне, вдома кожну радісну чи прикру мить. Закоренілі дитячі комплекси не покинули мого самолюбства – у відповідальний момент замикаюсь у собі, окута якимось старечим мовчанням. Мої слова - болото, порівняно з небесними думками, які відштовхуючись від соціально-побутової теми за кілька секунд постають перед вирішенням морально-етичних проблем на тлі, взагалі-кажучи, неземному. Мої батьки тішилися, коли спілкуючись між собою зауважували моє надзвичайне зацікавлення у почутому, кажучи: «Таня від нас вже далеко».
Там, далеко я шукала його - близьку, найріднішу людину, якою був мій тато. Мені здавалось, що такі пошуки тривали протягом цілого дня, і якось ми з ним не співпадали у часі, бо він повертався додому пізно і вранці-рано йшов на роботу. Невелика ілюзорна хмарка, у якій невидимо витало чомусь безглузде запитання: ми живемо, як чужі люди, так рідко спілкуючись, – тату, я потребую твого тепла, я шукаю твоєї ласки і захисту.
Мій Синій Птах… Вільний і щасливий кожен, хто залишає світ біологічний, осягнувши ласку вищу – духовну. В ту мить, - а інколи вона триває десять місяців, виснажуючи болем від лейкозу віддане життя народу, - в ту мить, я прозріла: не там шукала, не про те думала. Молилася – і сльози на очах – то горе витікало. Я шукала тата, який завжди був поруч зі мною, найближчий, найрідніший, але тепер вже ніколи не повернеться. Він був поруч зі мною, а я його шукала десь так далеко! Це горе тепер витікає щоразу, коли я засинаючи подумки намагаюсь знайти, відродити у своєму серці його любов, якої мені тепер так бракує.
Востаннє кинутий замучений погляд, ще недавно ніби; я зловила холодною рукою подих любові, що живе тепер коло мого серця, щоразу нагадуючи про мою сліпоту.