Дедікейтед ту саунд бластер <b>Creative</b>

Марево знання про незнання – примарність.
   А знаєш, що таке щастя? Я - ні. Проте я його прагну - прагну того, чого не знаю.
І як знайти, коли не знаєш, що шукаєш. Проте незважаючи на повний абсурд ситуації,
я все ж шукаю.
   А чи ти щасливий? - А чи я щасливий?!! - … – не знаю. Інколи
вчувається, що так, інколи ні. Насправді людині треба так мало, якусь краплинку
чогось справжнього і хорошого з цього світу, аби відчути себе щасливим тут і зараз.
Саме в цю мить. А як інколи до болю в серці хочеться просто бути комусь потрібним.
До болю в серці…
   І чому так важко бути добрим, проте легко, коли ти пихатий,
намагаєшся бути першим за будь яку ціну і йдеш до вершини неправди? Хоча спуститися
з цієї вершини неушкодженим, з поглядом, яким можна зазирнути комусь у вічі не
боячись, що тобі плюнуть в обличчя – не вдається нікому. Нажаль, наразі це для
багатьох просто деталі.
   Навіщо я це пишу і звідки беруться оці думки? Чому мені це
подобається і моє самопочуття покращується? Якась незрозуміла невидима сила з
неймовірною легкістю і вправністю перетворює мої думки на оці стрічки слів.
І стає вже зовсім незрозумілим - добре це чи ні. Можливо, це чийсь злий жарт?
   Чому я так погано володію рідною мовою і так її
люблю - чому? - Чому інколи швидше підбираєш іноземне слово замість
свого - милозвучного, найкращого у цілім світі, того, якому вчила тебе мати,
яким написана твоя улюблена література…
   Інколи душа і серце рвуться на маленькі шматки - тоді вони
летять у безмежну глибочінь, де немає нічого світлого і теплого. Але кожен раз
ці дві таємничі субстанції регенерують - і тоді я знову відчуваю душу і серце.
Тоді всередині мене панує спокій і тиша, немов на океанських глибинах. Ідилія.
Все стає виваженим. Чому?
   Чого я так люблю природу і свій рідний край і водночас не
готовий за нього померти, а натомість вношу свою лепту в технологічний прогрес?
Аби якнайшвидше добити все живе, створити інший вимір штучного і нелюдського.
Адже все противне природі – це наша смерть - смерть самогубством, тиха і
повільна - яку усвідомлюєш, але нічого не хочеш чи не можеш вдіяти - уподібнюєшся
до людини із залежністю - наркоман.
   Чому так важко жити саме так, як потрібно жити? І чому наразі
запитань набагато більше аніж відповідей? Сподіваюсь, що я згодом відшукаю ці ВІДПОВІДІ,
відшукаю. Тільки б не схибити, не зірватися, не впасти так, щоб потім неможливо було
підвестися. Тільки б витримати і дійти…
   А знаєш, що таке щастя? Я - ні. Проте я його прагну - …

                             © Миколай Вакула