Вічність і мить - синоніми

Ніч. Нарешті надворі знову запанувала тиша. Лишень зрідка невідомо звідки доноситься якийсь гул, так само невідомого походження. То мабуть одинока машина - ловиш себе на думці. Навкруги темно, тільки подекуди злегка світиться за чиїмось фіранками і вдалині миготять сотні вогнів нічного міста.
В ніздрі вдаряє прохолодне нічне повітря. Воно здається таким приємним, злегка вологим, і, вдихаючи, відразу розумієш, що саме цього тобі бракувало увесь день. Все тіло ніби оживає, свіжість і прохолода ночі здається вже торкаються твоєї душі.
В такі моменти видається, що ти сам один на багато кілометрів навколо. І байдуже, що навкруги вже давно сплять сотні людей. Байдуже, що можливо саме в цей час за тобою хтось спостерігає за допомогою супутника, чи, можливо, ще хтось так само не спить і байдикує, або просто встав викурити чергова цигарку. Байдуже, бо тоді ти один, один на один із своїми думками, душею і совістю. Хочеться вірити, що всього цього залишилося ще достатньо, для того щоб не просто існувати, а бути людиною. Хоча, що це таке – бути людиною? Вочевидь, це питання риторичне. Просто все таки треба бути людиною, а не існувати, і додати до цього ще щось чи пояснювати тут нічого. І знову байдуже, хоча байдужість - це не дуже добре.
Погляд в нікуди. А й справді, видається, що дивишся в нікуди. Начебто все є, все видно, а не звертаєш увагу. Дивно, але навколо все видається декоративним, - декорації, виконані в темних тонах. Лишень коли переводиш погляд на небо, бачиш всю його красу і оцінюєш велич та кількість палаючих зірок, повертаєшся до реальності земного виміру. Звісно, що всі бачили нічне небо, вкрите хитрими візерунками неземних світил. Але чи хтось його сприймав так, як сприймаєш його зараз ти? Бо все таки, навіть дивлячись угору, однаково виходить погляд в нікуди. Таке враження, що хтось зупинив цю мить, і що так буде тривати завжди. Саме тоді, в такі моменти, як ніколи віриш, що вічність і мить - синоніми.