Щастя

Паралельні прямі не перетинаються. Інакше - якщо прямі різні, то обов’язково в одній точці вони зустрінуться. А паралелі життя – перетинаються? Чи вони навіть мимобіжні? - Ні. Якщо жити в одній площині, то обов’язково перетнуться і утвориться точка, що несе в собі незбагненну радість – радість життя, любові, існування і взагалі – усього сенсу мандрівки по прямій. Чи це не обмеження? Адже є простір, криві – а це така маленька, примітивна точка – така собі краплина в морі. Авжеж ні. Адже точка – це основа абстракції, а все навколо ми сприймаємо через певні абстракції. Ми вибираємо і переходимо у різні площини – це простір, і стрибаємо на різні прямі – так утворюються наші криві. Крім того – найкраща властивість абстрактної точки – це можливість збільшити її майже до розмірів нашого життя. Крапка, величиною із життя. І раптом – …
Раптово розумієш, що тебе переповнює радість і ти вже не в силах їй опиратися. Та й навіщо? Це питання поки що є без відповіді. І, власне, чомусь та радість є така велика, що крім природнього бажання розділити її з кимось близьким її, як виявляється, дуже важко якось виразити чи описати. Бо вона понад тебе. Це ж радість. І вона взяла тебе у полон. Вона навколо, у тобі, попереду тебе, над тобою, навіть коли ти обернешся назад і поглянеш у минуле – вона і там знайдеться.
А падає дощ. І анітрішки не прикро. Навіть краплинки весело гомонять про щось своє. Таки є щось в тому дощі незбагненного - і хорошого. Та ба, ще й до того зовсім близько, якихось п’ять хвилин тому світить сонце. І що, що парко, аж дух запирає? Ні – навіть спекотно. Проте почуття легкості і “вміння літати” не покидає тебе вже ніколи. Є великі й малі миттєвості щастя. Буває радісно, коли маленький кришталик льоду зникає у твоїй долоні, залишаючи свіжий слід вранішньої роси, і буває так, що щастя неможливо описати словами. Це неможливо описати словами! Я просто зараз почуваюся щасливим!