Подяка

На годиннику 3.15. Письмовий столик відбиває мерехтіння монітора і блиск полум’я зеленого світильника. Поруч лампи дико мовчить такого ж відтінку телефон. Від того, що він виблискував під лампою, здавалось, що стіл та й вся кімната гарячі, немов палають, проте випромінюють якусь прохолоду й моторошну тишу. Затишок перед стихією - так би охарактеризував цю картину мистецтвознавець. А телефон продовжує мовчати, і, ніби знущається - виблискує, дає зрозуміти, що нічого він не скаже.
На годиннику 3.18. А немов би минула ціла вічність. Напружена тиша триває. Голова похилилась і по тілу від чола й до ніг передалась приємна прохолода столу. Відразу стало якось моторошно і водночас солодко…
Вгорі сильно сліпило сонце. Стояла страшенна спека. Ноги ледь-ледь пересувались. Здавалось зараз розплавишся і зіллєшся з асфальтом однією сірою масою. Вдалині все мерехтить. Пластилін - ловиш себе на думці, всюди суцільний пластилін. Ну хоча б на мить повіяв легенький вітерець, хоч би на небі з’явилась хмаринка. Розпечені важкі ноги з неймовірними зусиллями все ж ідуть. Нарешті зайшов у тінь свого будинку. Полегшення. І враз вгорі щось блиснуло. Ще мить, удар, дзвінкий звук і уламки розбитого скла. Темно…
3.24. Прокинувся. Шалено калатає серце, виступив холодний піт. Ноги заклякли так, як і тоді. Неначе все відбулося знову. Мозок аналізує. А навкруги все таж холодна й моторошна тиша. Якась до болю знайома пустота. Не знаєш чого хочеш, але, здавалося б маєш усе і враз - нічого не має, нічого не треба, тебе вже не існує. Одна мить - і попереду пустота і невідомість.
Далі блиск і мерехтіння монітора. Панічна тиша. The installation was sucsessefully completed. Press OK to restart the computer.
Все буде гаразд. Телефон обов’язково зараз задзвонить. Просто треба продовжувати жити. Гаразд?