Марево знання про незнання
Марево знання про незнання – примарність.
А знаєш, що таке щастя? Я - ні. Проте я його прагну - прагну того, чого не знаю. І як знайти, коли не знаєш, що шукаєш. Проте незважаючи на повний абсурд ситуації, я все ж шукаю.
А чи ти щасливий? - А чи я щасливий?!! - … – не знаю. Інколи вчувається, що так, інколи ні. Насправді людині треба так мало, якусь краплинку чогось справжнього і хорошого з цього світу, аби відчути себе щасливим тут і зараз. Саме в цю мить. А як інколи до болю в серці хочеться просто бути комусь потрібним. До болю в серці…
І чому так важко бути добрим, проте легко, коли ти пихатий, намагаєшся бути першим за будь яку ціну і йдеш до вершини неправди? Хоча спуститися з цієї вершини неушкодженим, з поглядом, яким можна зазирнути комусь у вічі не боячись, що тобі плюнуть в обличчя – не вдається нікому. Нажаль, наразі це для багатьох просто деталі.
Навіщо я це пишу і звідки беруться оці думки? Чому мені це подобається і моє самопочуття покращується? Якась незрозуміла невидима сила з неймовірною легкістю і вправністю перетворює мої думки на оці стрічки слів. І стає вже зовсім незрозумілим - добре це чи ні. Можливо, це чийсь злий жарт?
Чому я так погано володію рідною мовою і так її люблю - чому? - Чому інколи швидше підбираєш іноземне слово замість
свого - милозвучного, найкращого у цілім світі, того, якому вчила тебе мати, яким написана твоя улюблена література…
Інколи душа і серце рвуться на маленькі шматки - тоді вони летять у безмежну глибочінь, де немає нічого світлого і теплого. Але кожен раз ці дві таємничі субстанції регенерують - і тоді я знову відчуваю душу і серце. Тоді всередині мене панує спокій і тиша, немов на океанських глибинах. Ідилія. Все стає виваженим. Чому?
Чого я так люблю природу і свій рідний край і водночас не готовий за нього померти, а натомість вношу свою лепту в технологічний прогрес? Аби якнайшвидше добити все живе, створити інший вимір штучного і нелюдського. Адже все противне природі – це наша смерть - смерть самогубством, тиха і повільна - яку усвідомлюєш, але нічого не хочеш чи не можеш вдіяти - уподібнюєшся до людини із залежністю - наркоман.
Чому так важко жити саме так, як потрібно жити? І чому наразі запитань набагато більше аніж відповідей? Сподіваюсь, що я згодом відшукаю ці ВІДПОВІДІ, відшукаю. Тільки б не схибити, не зірватися, не впасти так, щоб потім неможливо було
підвестися. Тільки б витримати і дійти…
А знаєш, що таке щастя? Я - ні. Проте я його прагну - …
