Типу дісклеймер (чи як там його):

Всі персонажі включно із головними героями та котом є віртуальними (крім маленького принца та Антуанадесентекзюпері), сюжет віртуальний, але життєвий. Хто казатиме, що насправді такого не було, не є і бути не може, пораджу звернутися до першоджерел, літописів , казок та іншої усної народної творчості.

Як все було:

Недавяча гуляв (ага, цього разу не був тверезий). Пригадую, тяпниця. Але це не важливо. Бо сторі не про те. Вона про дорослих с@к та маленького принца. То ото ж бо: Жили були (за містом в нормальній хаті) Внучка і мАЛЕНЬКИЙ пРИНЦ. пРИНЦ був дуже зачарований Внучкою. - “Яка ти гарна!” - “Ой, справді?! - тай народилася я разом із сонцем” - пробелькотіла Внучка. Звісно, нЕВЕЛИЧКИЙ пРИНЦ відразу зметикував, що Внучка не дуже скромна, та вона була така приваблива! “Либонь, вже тре жерти - прошу подбати за мене” - закліпало очиськами Внуча. І мАЛЕНЬКИЙ пРИНЦ пішов чавити сік із апельсин та шматувати салату. Небавом виявилося, що Внучка ця пихата й вередлива, її забаганки добряче дошкуляли нашому монархічному малюку. Нарешті пРИНЦ пожалівся на негідницю. Відповідно, настав день розплати: Дід бив по ріпці, Баба била по ріпці аж до крові, підписали на цю справу іншиж животних, в т. ч. кота Кота. Добряче побили ріпку Внучці - аж шнобель покосився (так що вона без щукатурки тепер х@р з хати вилізе в найближчий час), і ще й засоромили добряче, минуле її перед благородним пРИНЦИКОМ згадали (Адже Внучка в минулому була справжня с@#ка і в дитинстві бля@#$%ла не по дитячому!). Тоді тут вона вся така заметушилась, закрутилася, вибачення у всіх стала просити, пообіцяла, що з пРИНЦОМ разом на одному ліжку спати буде (а не як до того - за ширмою) і взагалі… І раптом на столі з’явилася ще одне животноє - тварюка Мишка. Вона побігла, розігналася, що дурна, і так сильно вперіщила Дідові по яйцях хвостярою, що той впав на стіл ниць ріпкою та й розквасив її. Коротше, також не святий був, мав за що від Мишки дістати. А от нарешті на сцені з’явилися деякі підозрілі елементи МАТу(л) - Миколаївського Академічного Театру ляльок - це вони сьогодні підміняли професійних акторів-лялькарів (ті саме перебували у відпустках, відрядженнях, декретах, хворіли, а один запив, бо його дружина покинула через малу зарплатню), то вони й повилазили на сцену, бо саме почалася обідна перерва й дуже хотілося ковток свіжого повітря та пива. (Спека була неймовірна, мушу вам зізнатися). Отакий от невеличкий кривавий четвер у них був у храмі мистецтва. (Ой погуляв я тоді на славу!)

Мораль:

Ти не повинен був її слухати… І ще: ніколи не піднімай руку на жінку, а то Мишка добереться і до тебе. Дід також молодим на Бабу гарячкував.

з.і. Кровавий чи Кривавий четвер?

Типу дісклеймер (чи як там його):

Всі малюнки найдено на теренах всесвітніх тенет. Вся власність на них - їх авторів, власність на землю - феодалів, а заводів, фабрик та робочих - олігархів.

Як все було:

Недавяча гуляв (знаю, знаю, був тверезий). Вчора, і тут собі подумав, що пора би вже скласти до купи своє нове залізо і сформатувати новий хард під райзерфс. Але сторі не про те. Вона про синонімічну красу мови. “Ця картина висвітлює нам малюнок таким чином, що до спостерігача назовні виходить образ на якому зображене полотно із відзеркаленим рисунком всередині безпосередньо під час створення графічних нарисів.”

А не це картина - “художник малює картину”. (І не гуляв я - спека неймовірна, парило дужжо.)

Мораль:

Як парость виноградної лози, плекайте мову. І йдіть здобувати вищу освіту. Помагає.

з.і. N/A

Типу дісклеймер (чи як там його):

Всі персонажі включно із головними героями та котом (якби він там приймав участь) є реальними, сюжет справжній. Неповірю тим, хто казатиме, що насправді такого не було, не є і бути не може.

Як все було:

Недавяча гуляв (знаю, знаю, задрав вже усіх із своїми прогулянками. Коротше був тверезий). Не пригадую, в який день то було, але це не важливо. Бо сторі не про те. Вона про неосвідченість відповідальних працівників відділу віз та реєстрацій. Ну так от - у мого дідуся (вічна йому пам’ять) є сестра. В неї була старша сестра (яка померла у сорокових роках) та чоловік (який помер у дев’яностих). І було так, що той чоловік спершу мав за жону оцю старшу (вже покійну) сестру, а по її смерті (маючи на руках восьмирічну дівчинку і восьмимісячного хлопця) побрався із тією молодшою сестрою. І також мав від неї дівчинку та хлопця. А тепер увага! - ключовий момент - всі четверо дітей мають різні прізвища і до сьогодні. Річ у тім, що прізвище батька було хранцузьке - Тімо, він потомок солдата Наполеона (їх осіло декілька після походів на поч. 1800-х років під Львовом) і нашої красуні. Отож, п’яні пролетарські пики працівників відповідних установ ЦК, ПК, СР, етс, які, звісно не володіли іноземними мовами (та і своєю без рускаго мата мабуть теж) записали дітей на власний розсуд: Тимун, Тимон, Тімон та Тимо. Чому ніхто спочатку не розібрався у ситуації, не знаю. Не ті часи були, мабуть. І от зараз довести, що вони рідня - тєжко. (А чи я гуляв, чи ні в той день, і як саме , не пригадую. Бо давно це було.)

Мораль:

Хотітє двуязичія - х@й вам! Знаємо, бачили, спасибі, досить.

з.і. N/A

Типу дісклеймер (чи як там його):

Всі персонажі включно із головними героями та котом є вигаданими, сюжет є продуктом фантазії та текстового редактора, а будь які співпадіння із реальними людьми (тим паче зі мною, моєю родиною, дітьми, дружиною, коханками, чи моїм стоматологом) є не більше аніж прикра випадковість та жорстокі підступи долі. Насправді такого не було, не є і бути не може.

Як все було:

Недавяча гуляв (себто здійснював пішу прогулянку, а не пиячив). В неділю. Але сторі не про те. Вона про несподівану реакцію. Ну так от - перед тим як я пішов гуляти, я дізнався про таке: Уявітть собі, до чого призводить лише один неакуратний рух при знятті неверхньої нагрудної білизни, коли вона висіла на балконі і мирно грілася на сонечку? - Правильно, вірно каже ось ця баньката синьоока пані пані із третього ряду. Річ не просто летить собі додолу, вона зачіпляється за балкон (чи то пак лоджію) на четвертому поверсі. І шо робити? Соромно ж іти просити, типу, віддаєте пліз моє тендітне нижнє ніжне добро. Але млин, воно ж нове, красиве, лише двічі одягане. Треба йти. Тільки шоб не якийсь мужик відкрив, тільки шоб не якийсь мужик відкрив. І шо ви гадаєте сталося? - Правильно, вірно каже ось ця баньката синьоока пані пані із третього ряді. Двері відчинив нестарий мужчина в лишень сімейних трулях і капцях із одягу, з під його ноги із якимось писком вирвався кіт - при цьому неймовірно перелякав нашу прохачку. “Добрий день, я ваша сусідка зверху, я дужжже перепрошую, ви знаєте, тут мені до вас на лоджію впала одна річ, ви б не могли повернути?” - червоніючи видусила сором’язлива бідолаха. І ось тут музьчінка вчиняє джентальменсько-героїчний вчанок, і за десять секунд на витягнутій руці тримаючи двома пальцями приносить ЦЕ. - “Ой дякую” - гречно мовить наша героїня - “Та будь ласка, приходьте ще” - мило посміхається у відповідь власник трулів великого розміру. (А гуляв, себто здійснював пішу прогулянку, а не пиячив, я ввечері також. Бо пам’ятав про суботу.)

Мораль:

Слово не горобець - тре сім раз поміряти, перш ніж плювати у колодязь.

з.і. підкажіть, як обізвати “ліфчик” українським слівцем. Чи так і буде?

Типу дісклеймер (чи як там його):

Все правда. Чесслово. Але автор не несе відповідальності. Розлінився, свинтус. Коротше, юз ит ат йоур овн ріск.

Як все було:

Недавяча гуляв (себто здійснював пішу прогулянку, а не пиячив). В суботу. І вирішив піти купити нову хфутбольчину. Але сторі не про те. Вона про бандитів. Ну так от - переходжу як законослухняний громадянин на зелене світло вулицю біля йоперного (того шо театраріуму). Переді мною перша масьинка - чорний жипик мерцюк (Типу такий як беха ІКС5, но мерцюк). І от - маха мені рукою водій - придивився ближче - а то мій давній друзяка, ще зі школи. Я тож радісно всміхнувся і маякнув типу “Хай, піпль”. Перейшов вулицю, глянув на масьинку знову - і о диво! З під задка жипика вилазить якийсь крендель і биро всідається в дев’ятку відразу поза мерцюка. І всі вони дружньо їдуть геть. Я офігів, поліз в мобілку шукати нумер колєги. Нема. Видзвонив не одного спільного знайомого, поки знайшов і зконтактував. Але то таке. Нецікаво. Цікаво то, що він знайшов болтика в колесі опісля. Коротше, все завершилося гут, а могло бути і не так гут, а наприклад, як трапилося із одним чуваком (котрий вийшов із охфісу, відкрив машину, залишив барсєтку із баблом на сидінні, пішов дивитися на пробите колко, отримав ззаду по голові, заробив струс мозку, позбавився бабла). То були барсєтчики - і то наглі - серед білого дня в центрі міста. (А гуляв, себто пиячив, а не здійснював пішу прогулянку, я вже потім, ввечері)

Мораль (риторична):

Чому бандити не сідають у тюрми, а лягають під авта?!

з.і. підкажіть, як обізвати “барсєтку” українським слівцем.

В морі я хотів печаль свою втопить,
Я до моря вийшов рано — море спить.
І мені його будити стало жаль —
Залишилася мені моя печаль…

То от. До моря і до Карпат ще так далеко, ще десь поза місяць… І Шешори я безсовісно проффтикую (ага, нема мені негідному прощення). А зле вже. Піду підліковувати емоційно-фізіологічний стан…

Їду в четвер

Дарагідруззя!Любідрузі!
У цей непростий для країни час прийміть найщиріші здоровлення із виходом нашої збірної до восьмих фіналів. Маладци!!! (Окремійша подяка та доземний уклін судді, а також йоператорам, за то шо детально транслювали оральну міміку та візуальні жести знаного тренера-педагора Блохіна. Така відеомайстерність безперечно додає інтерактиву-динаміки до перегляду.)
І ше про хороші зрушення в нашій Неньці-країні:
Проблему успішно подолано. Я тепер часливійший власник потрібних папірусів. Вартувало мені це додатково купи телєхвонних дзвоників, акустичних перепалок на нетихих тонах, троха нервових кліт і коробку цюкерок.

І ше - скоро відвідаю столицю. Кому шо привезти/відвезти/передати/етс - маякайте. Про дату, місце та рухомий склад провожаючих-зустрічаючих і просто співчуваючих буде повідомлено згодом додатково.

Дзвінок на кантору, чоловік дзвонить до дружини.
- Добрийдень, а Галю можна?
(відповідає чоловічий голос)
- Добрий, а в нас не тільки Галю можна.

мшф daysleeper.

Юлічка Володимирівна сказали щось там про газ - перегляд угод, етс. І мовила приблизно щось про це таке: “Там багато хаосу і нам треба із цього зробити порядок…”
Якби вона тільки знала, що хаос - то ї є найвищий ступінь порядку…